Змалечку Михайлик бачив, як багато працювали його батьки, дідусь та бабуся, тому хлопчик поважав працю і людей праці, які мусити прикладати багато зусиль, щоб прогодувати сім'ї. У повісті читаємо, що "…оранка, особливо весняна, вважалася святим ділом…", "Я пам'ятаю, як урочисто проводжали в поле плугатарів із раннім плугом. Коли ж вони повертались увечері додому, їх стрічали старі й малі…", "З щедрівок, які взимку виспівувались під вікнами добрих людей, я знав, що за плугом навіть сам бог ходив, а богоматір носила їсти орачам", "А ота книжна погорда до селянина і його кревної праці породила в мені першу відразу до пихи…". На шанобливе ставлення Михайлика до праці найбільше вплинув батько, адже хлопчик згадує: "І досі з глибини років озивається голос мого батька, який одного прихмареного ранку поставив мене, малого, радісного і схвильованого, до плуга, а сам став біля коней. Дома він про нашу працю говорив як про щось героїчне: "Хмари йдуть на нас, громи обвалюються над нами, блискавки падають перед нами і за нами, а ми собі оремо та й оремо поле".".