У творі наявні дві точки бачення – Михайлика і дорослого Михайла Стельмаха, що створюють ефект стереоскопічності зображення. Кожен з оповідачів виконує свою роль: маленький Михайлик показує читачам світ очима малого хлопчика, розповідає про свої радощі й проблеми, а дорослий письменник у своїх ліричних відступах уже з висоти прожитих років висловлює роздуми про дитинство, сумує за людьми, з якими колись був близький, робить певні висновки. Уривок, який ілюструє точку бачення малого Михайлика: "А я стою серед подвір'я і по-своєму перебираю дідові слова. Переді мною, наче брама, розчиняється діброва, до мене живовидячки наближаються далекі тихі води і прихилені до них зорі. Це в таких краях, де я ще не бував. І покотилась туди моя стежина, мов клубочок. І так мені хочеться піти в лісову далечінь, побачити з якогось незнайомого берега отих, наче зі срібла вилитих, лебедів, подивитись на їхні співучі крила… Але з ким я піду і де мені взяти чобіт?". Уривок, у якому говорить дорослий Михайло Стельмах: "…Отак вперше нечиста сила хотіла розлучити мене з друкованим словом. Та це було не найгірше. Страшне почалось значно пізніше, коли нечиста сила розбирала та не прощала мої книги і в кожному рядку вишукувала ворожі прояви, різну апологетику, збочення, селянську обмеженість, селянські дрібновласницькі тенденції і ще якусь погань...".