Любов до світу природи Михайликові прищеплював дід Дем'ян. Його зовнішня характеристика: "…мов сіро-блакитнаві, побризкані росою безсмертники, оживають старі очі. Дід ошелешено підкидає вгору брови, потім одгетькує мене вільною рукою і починає сміятись. Він дуже гарно сміється, хапаючись руками за тин, ворота, ріжок хати чи дерево, а коли нема якоїсь підпірки, тоді нею стає його присохлий живіт. В таку хвилину вся дідова постать перехитується, карлючки вусів одстовбурчуються, з рота вириваються клекіт і "ох, рятуйте мою душу", з одежі осипається дерев'яний пилок, а з очей так бризкають сльози, що хоч горня підставляй під них.". Внутрішня характеристика: "дід зауважив, що я одчайдух і весь удався в нього". Крім дідуся, любов до природи прищеплювали хлопчикові мама та бабуся.