Герасим жаліє шматка хліба для своїх наймитів ("Один візьме, другий візьме — так і хліба не настачиш!", "Така з'їжа, така з'їжа, що й сказать не можна! Повірите: з млина привезуть пуд тридцять борошна, не вспієш оглянуться — вже з'їли."). Чоловік відмовляє жінці, коли та просить дати коней, щоб їхати до церкви ("… Не дам коней. Пожалій скотину раз, вона тобі послуже десять раз… Іди пішки, господь прийме твої труди і дасть тобі здоров'я."). Його скупість виявляється ще й у тому, що не дав дочці приданого, яке обіцяв, і на весіллі через це почалася бійка ("Виграв я, бо п'ять тисяч зосталось у калитці — не дав-таки зятьові."). Чоловік економить на всьому, навіть на собі, бо "Я не буду панувать, ні! Як їв борщ та кашу, так і їстиму, як мазав чоботи дьохтьом, так і мазатиму, а зате всю землю навкруги скуплю."