У повісті козаки постають розумними ("Їх (татар) середина стояла не рушаючись, щоб так замкнути козакам дорогу назад. Це зміркував Тріска відразу…", "Козаки зміркували, що щось сталося. Один оглянувся й крикнув: — Хлопці, ватажок між татарвою…"), відважними (коли татари майже наздогнали козаків, Тріска завернув півкругом коня і став проти татар…", сильними ("Коло Тріски збиралася щораз більша купа татар. Він рубав на обидва боки…", "Козаки насторчили свої списи і кололи ними завзято у збиту купу", "…вони взялись до шаблюк. Настала страшна рубанина", "Козаки встигли стільки нарубати татарських трупів, що зробилася з них гребля"), готовими прийти на допомогу ("А поки те, Недоля заходився привітати татар. Він розділив свою сотню на дві частини й поставив їх лицем до дороги, куди мали втікати Тріска з своєю ватагою…", Тріска "здержав на собі цілу татарську ватагу"); вірять в Бога ("Козаки станули лавою, поздіймали списи з ремінців і насторчили перед себе… — З Богом! Уперед!", "Залунало козацьке: "Слава Богу!"").