"Павлусеві потекли сльози з очей. Він забув про всі злидні, про всю злість до татар. Простив їм усе відразу...". Ці останні рядки твору свідчать про те, що Павлусь зрозумів, що між татарами теж бувають добрі люди, зрозумів, що нарешті буде вільним разом з сестрою.