Монологи і діалоги відіграють важливу роль, адже через них розкривається зміст твору. Своєрідність монологів та діалогів у творі полягає в тому, що вони емоційні, сповнені глибокого підтексту. Наприклад, монолог Маюфеса про неосяжні землі Пузиря, які й за три дні не об'їдеш, свідчить про його намагання полестити хазяїну, викликати його довіру, адже це може допомогти йому укласти угоду. Прикінцевий монолог Пузиря про те, що всякі шахраї прагнуть заплямувати його чесне ім'я, говорить, що хазяїн не вважає себе злочинцем, а, навпаки, жертвою, обмовленим, хоча насправді він теж є справжнім злодієм у погоні за наживою. Отже, крім основного значення, монолог несе ще й підтекстове навантаження, і в цьому теж виявляється майстерність автора.
Діалоги у Карпенка-Карого жваві, напружені, як, наприклад, діалог між Феногеном і Ліхтаренком, коли злодій викриває злодія. Врешті-решт помічники хазяїна домовляються стати товаришами, підтримувати один одного у своїх чорних справах: "брать, де дають, і де можна, а на менших звертать!" Цей діалог – блискуча взаємохарактеристика героїв.