Роман П. Загребельного "Диво" (1968 р.) з'явився на хвилі широкого письменницького зацікавлення проблемами історичної пам'яті, осмислення зв'язку часів, морально-етичного досвіду минулого. Автор звернувся до далекої історії — епохи Київської Русі (X—XI ст.), показавши її через велич і трагедію митця з народу — Сивоока.
Роман починається словами Б. Брехта, що возвеличують безіменних народних творців:
Хто звів семибрамні Фіви?
В книгах стоять імена королів.
А хіба королі лупали скелі
й тягали каміння?
Ці рядки — камертон до осмислення долі головного героя, який, борючись із візантійськими канонами, через поразки й перемоги йшов до створення дива — Софійського собору в Києві. Як слушно зауважив один із літературознавців — дослідників роману, композиція твору нагадує архітектуру собору незвичайністю переходів, добудов, але в подібній асиметричності приховуються доцільність і гармонія.
Дія в романі "Диво" починається 992 року, а завершується 1037 роком. Цей сюжетний пласт давноминулого органічно доповнюється розповіддю про сорокові та шістдесяті роки нашого століття. Вони творять своєрідну архітектоніку роману, яка реалізується через часові зміні Це знаходить своє відображення і в назвах розді-І965 рік. Провесінь. Надмор'я", "1941 рік. Осінь. Київ", "Рік 1004. Літо. Радогость". Так, на перший погляд, вигадливо переплітаються століття віддалені та сучасні,і їх перехрещення об'єднує авторський задум — показати непроминущість культурних надбань у духовній історії народу. І таким чином, образ неповторного дива — Софії Київської є тим центром, навколо якого розгортаються різночасові події. Цей шедевр зодчества зводить талановитий народний умілець Сивоок, а професор, історик Гордій Отава вивчає фрески Софійського собору і ціною свого життя захищає їх від фашистів. Справу батька доводить до кінця син Борис. Так постає в романі думка про незнищенність зв'язку поколінь, про його моральні, етичні духовні уроки.
П. Загребельному вдалося знайти вдалий художній прийом і через нього показати, як людина осягає здобутки минулого, переймається ними в муках сумління і творчості. Так твір історичний моральною проблематикою, аналогіями з нашим часом апелює до свідомості сучасників, прагне розсудити їх пам'ять і патріотичні почуття.