Які жанрові ознаки роману Олеся Гончара "Тронка"?

Відповідь на контрольне запитання

У романі "Тронка" Олесь Гончар прагнув художньо осягнути найживотрепетніші питання сучасності, її складні проблеми й вражаючі контрасти. Задум письменника полягав у тому, щоб показати життя конкретної людини в тісних зв'язках з буттям планети, а планетарні проблеми спроектувати на індивіда. Такий масштабний погляд вимагав особливої форми. Сам Гончар висловив з цього приводу такі міркування: "Сильний зміст сам повинен шукати й знайти собі форму найвідповіднішу, невимучену: дайте йому волю, і він знайде природну пластику і красу ліній чи кольорів, віділлється саме в ту форму, яка треба..." Такою жанровою оболонкою "Тронки" стала форма роману в новелах, майстерно розроблена Ю. Яновським у "Вершниках", її використання цими видатними художниками слова закономірне й зумовлене однаковим задумом — втілити, синтезувати епоху в її найголовніших виявах.

Олесь Гончар часто звертався до новели як самостійного жанру. Вона приваблювала його сконцентрованістю подій, підкресленням найістотніших рис у подіях, роздумах, характерах, композиційною довершеністю, стрімкістю розвитку сюжету. Дванадцять новел "Тронки" — це дванадцять завершених історій, об'єднаних авторським задумом, а також чи то спільним героєм, чи то проблемою, темою. Так, у новелах "Азбука Морзе" і "Залізний острів" діють одні й ті самі герої — Тоня й Віталик. Інші новели вибудовують кістяк окремої сюжетної лінії, її вузлові моменти. Наприклад, змалюванню "динозавра культівської доби" майора Яцуби, його стосунків з донькою присвячено розділи "Пікетажистка", "Тут багато неба". Цим досягається цілісність твору, наскрізність його сюжету. Зцементовує роман і просторова точка, зображена письменником,— той конкретний куточок таврійського степу, де живуть і працюють радгоспники, будівники каналу, ракетники. Часові виміри твору охоплюють сучасне, минуле й майбутнє. Це епізоди багатої на події історії причорноморських степів, роки Великої Вітчизняної війни, які проектуються на день сьогоднішній, "одне літо людського життя". Така паралель яскраво ілюструє-думку письменника про зв'язок часів і поколінь, допомагає глибше осягнути проблематику сьогодення.

Кожна з новел досліджує певний характер — старий Горпищенко, Дорошенко, Лукія, Віталик, Тоня, Уралов; показує його суть через ставлення до найпекучіших питань середини XX століття: творення й руйнування, екологія, гармонія природи і людини, ставлення людини до праці як мірило духовності, взаємини батьків і дітей, війна і мир. Саме жанрова специфіка твору дала письменникові змогу вільно оперувати багатим життєвим матеріалом, покладеним в його основу, масштабно відтворити панораму життя.