Чи правильно стверджувати, що М. Коцюбинський по-справжньому знайшов себе тільки в імпресіонізмі?

Імпресіонізм (від франц. impression — враження) — напрям у мистецтві та літературі останньої третини XIX — початку XX ст. Виник у французькому живописі. Назву дістав після виставки 1874 р., на якій експонувалася картина К. Моне "Імпресія. Схід сонця". Французькі художники-імпресіоністи брали для зображення якусь мить часу, мить життя і відображали її у найсуттєвішому вияві. Головним для них була не сама дійсністю, а її вплив на емоційний стан людини, те враження, яке вона викликала в її душі. Тому імпресіоністи не деталізували дійсність, а відображали її в загальних рисах і контурах.

Під впливом живопису імпресіонізм поширився і на інші види мистецтва: скульптуру (О. Родем), музику (К. Де-бюссі, М. Равель, І. Стравинський), літературу (брати Гонкури, Гі де Мопассан, А. Чехов,.І. Бунін та ін.). В українській літературі імпресіонізм заявив про себе у творчості М. Коцюбинського, О. Кобилянської, Г. Косинки, частково М. Хвильового, В. Винниченка, А. Головка. Узявши враження за основний об'єкт зображення, імпресіоністи збагатили літературу поглибленим психологізмом у змалюванні образів, відтворенням найтонших змін у настроях людини і природи, ліризованим психологічним пейзажем, розмаїттям і новизною художніх засобів та прийомів (внутрішній монолог, промовиста деталь, зорові й слухові образи, лаконізм фрази тощо).

Донедавна про М. Коцюбинського-імпресіоніста відкрито говорилося лише в діаспорі (книга О. Черненко "Михайло Коцюбинський — імпресіоніст..."). В Україні ж письменника трактували як реаліста, геніального майстра слова, "найважливіше для якого — настрої села, породжені новими соціальними процесами, пробудження класової свідомості простої людини. Розкриття Коцюбинським перспектив соціального оновлення життя стало могутнім поступальним кроком у розвитку реалізму, виявом тісного союзу літератури з ідеями соціалістичної перебудови світу",— так визначала сутність письменника, особливості його творчого методу академічна історія літератури. Зрозуміло, що ця характеристика аж ніяк не відображала "найважливішого" у творчості М. Коцюбинського і була продиктована не стільки волею автора цих рядків, скільки тиском суспільних обставин: поза соціалістичним реалізмом все інше розцінювалося як безідейне, вороже соціалістичній культурі, а значить — художньо слабке чи й взагалі художньо неповноцінне.

У 20—30-ті роки найвідоміші вчені-літературознавці вважали інакше. Так, глибокий знавець і дослідник творчості М. Коцюбинського, видавець і редактор його численних видань академік С Єфремов писав: "...Про зрілість його (Коцюбинського) у повному творчому розумінні цього слова можна говорити тоді, коли він почав писати в імпресіоністичному стилі". П. Филипович також відзначав, що М. Коцюбинський як "глибокий психолог та знавець душі людської й найінтимніших її порухів" — "це імпресіоніст, що цікавиться найдужче тими враженнями, які справляють... як події внутрішніх переживань, так і контури, краски, мелодії навколишнього світу". Ці думки представників "розстріляного відродження" повторюють сьогодні й деякі сучасні дослідники.

"Почав писати в імпресіоністичному стилі" письменник не одразу, а в 90-х роках минулого століття, пройшовши складний шлях стильових пошуків. У перших його творах відчутний вплив етнографічного реалізму І. Нечуя-Левицького, згодом — психологічного реалізму Панаса Мирного. Від старших письменників М. Коцюбинський перейняв їх мистецький досвід змалювання життєвих ситуацій, картин, образів, уміння вияскравлювати характерну деталь. Однак селянська тематика була завузькою для його творчого обдаровання, про що він сам писав у листі до М. Старицького: "За сто літ існування новійша література наша ...] живилась переважно селом, сільським побутом, етнографією. Селянин, обставини його життя, його нескладна здебільшого психологія — ото майже й все, над чим працювала фантазія... Вихований на кращих зразках сучасної європейської літератури, такої багатої не лиш на теми, але й на способи оброблювання сюжетів, наш інтелігентний читач має право сподіватися й від рідної літератури ширшою поля обсервації, вірного малюнку різних сторін життя усіх, а не одної якоїсь верстви суспільності..." А тому після реалістичних картин селянського життя у творах "Ціпов'яз", "Не віру", "П'ятизлотник", "Ялинка" та інших М. Коцюбинський у пошуках як нового змісту, так і нової художньої форми звертається до літератури європейської. Найбільший вплив на нього мали ті письменники, які тонко досліджували внутрішній світ людини, відображали його в бездоганній мистецькій формі (Гі де Мопассан, М. Метерлінк, Г. Ібсен, А. Стрінберг та ін.). Проте досвід європейських, авторів М. Коцюбинський переймав творчо, не копіюючи їхню манеру письма, а синтезуючи і водночас переплавляючи сприйняте в горнилі своїх художніх пристрастей і симпатій. "Од українського реалізму взяв він твердий певний ґрунт і прозору ясність думки; од французького натуралізму—тверезий погляд на небоязке шукання потрібної йому краси всюди, куди тільки може око художника зазирнути,— писав про стильові пошуки письменника С. Єфремов.— Але ж од себе додав сюди своєї власної найкоштовнішої риси: оте глибоке переймання психікою героїв, вигадливість художніх образів, уміння передавати настрої й внутрішні переживання, [...] аристократизм духа і невпинне простування до світла, до краси, до ідеалу — це вже самому Коцюбинському належить, це його власне, не позичене добро".

У Коцюбинського-імпресіоніста детальні реалістичні описи поступаються лаконічним штрихам, окремим деталям, неконкретизованим натякам чи й взагалі розмитим у контурах плямам. Так, у новелі "Інтермеццо" зовнішній світ переданий такими зоровими і слуховими образами: місто — "многоголовий звір", "скрегіт фабрик", "грім коліс", вікна будинків — "тисячі чорних ротів". У новелі "Невідомий" — це тюремна камера з твердим матрацом і лампкою в кутку; у "Цвіті яблуні" — робочий кабінет з кушеткою і "лампою під картоновим абажуром", що нагадує експонатно представлену театральну декорацію. Письменник, як правило, добирає такі зовнішні деталі, які допомагають зрозуміти складні психологічні переживання ліричного героя. Щоб зосередити увагу на цих деталях, автор послуговується новим для зображальної системи української прози кінематографічним прийомом: відбирання свідомістю, як кінокамерою, характерних предметів, деталей і освітлення їх особливим світлом. У новелі "Цвіт яблуні" привертає увагу така предметна деталь: "Послана на кушетці й неторкана постіль особливо ріже око". Йдеться про батька вмираючої дитини, який сидить біля неї "вже третю безсонну ніч", а тому елементи інтер'єру потрібні письменнику остільки, оскільки вони підсилюють психічний стан героя. Отже, зовнішній світ не деталізується, а передається максимально лаконічним і водночас точним штрихом. Це й є перша визначальна риса імпресіонізму.