Провідною в творчості Федьковича є тема жовнірського життя. Автор проникає у внутрішній світ героїв, передає їхні прагнення і сподівання.
Із життя жовнірів Федькович бере типові події, сповнені драматизму: примусова відправка до армії, прощання з родиною, милою дівчиною, смерть солдата в битві або від казармених умов життя.
Найяскравіші вірші про це — "Виправа в поле", "У Вероні", "Рекрут", "Болить мене головонька!.." Головним героєм у них виступає молодий селянин-гуцул, якого забирають у жовніри й жорстоко знущаються з нього.
У поезії "У Вероні" виступають яскраві образи молодих жовнірів, що стоять на варті біля брами. Вони віддаються своїм тужливим думам, у яких виразно звучать мотиви протесту і прокляття ворогам.
У вірші "При відході" автор розкриває першопричину страждання народу. Це політика війни, яку провадив цісар. Прощаючись із коханою дівчиною, молодий жовнір говорить:
Не рад би я від'їжджати,
Гонить цісар воювати...
Одна з найліричніших у жовнірському циклі — поезія "Рожа". Прощаючись із новобранцем, дівчина хоче приколоти милому на груди "сльозою зрошену" квітку. А парубок просить: як загину, то "посадити червону твою рожу на моїй могилі".
За мотивами народних пісень про примусовий призов до австрійської армії Федькович написав вірш "Золотий лев". Глибоко трагічно звучать тут рядки, в яких поет говорить про поневіряння матері-страдниці, що від туги й переживань за сином виплакала очі. Тяжке становище самотньої матері та її сина, "цісарського стрільця", правдиво відтворив поет у поемі "Дезертир". Жовнір, читаючи сумний лист від матері, яка замерзає дома в нетопленій хаті, тікає з цісарського війська, щоб урятувати її від смерті.