Цикл "Сиве сонце моє" Борис Олійник присвятив пам'яті своєї матері. Смерть матері змушує сина замислитися над її долею, згадавши все їхнє життя. З рядків поезії, які складають цикл, поволі постає образ простої селянської жінки. У роки війни вона була ще молодою: "Вже — солдатка. Іще — не вдова". Закінчилася війна, відсвяткували День Перемоги. Повернулися з фронтів ті, кому судилося повернутися. А до неї замість чоловіка прийшла похоронка. А далі — доля вдови-солдатки. Жила вона, "як усі", жила життям усього народу, розділяючи з усіма всі радощі і труднощі. Жити, "як усі", — це, за Борисом Олійником, жити за законами народної моралі, в якій завжди на першому місці стоять поняття Совість, Доброта, Робота. Сина мати ніколи не повчала, а виховувала власним прикладом. Мати для ліричного героя — носій простих й одночасно вічних моральних істин. "Трудний урок" життя матері йому, сину, "учити безсонно довіку".
Чи була мати щасливою, замислюється син? І приходить до висновку: мабуть-таки, була. Бо поруч із нею завжди були люди, була робота, завдяки якій все довкола цвіло, чепурилось село, колосилися ниви й молоділа земля.
Та найголовніший урок, який син засвоїв від матері, — це повага до свого народу, розуміння його, бо вона сама "була від коріння до крони — народом".