Велика Вітчизняна війна ще була в самому розпалі. З гіркотою і співчуттям поет говорить про страждання людей, які гинули на фронті, боролися в окупації, були вивезені на роботу до Німеччини.
Але в його поезії уже починає звучати мотив отчого дому — повернення до рідної домівки, до мирної праці, мирного життя. Поезія Малишка воєнного часу спрямована в майбутнє, у ті світлі дні, які, за переконанням поета, настануть, мусять настати. Війну Малишко сприймав як велику очищувальну силу, яка змете з лиця землі злидні, зло й жорстокість, обман і лицемірство, насильство над людиною. Мотив нового життя, чистого і справедливого, пронизує кожен рядок і слово Малишка, породжує чарівний і привабливий образ відродженої землі.
Мотиви післявоєнних змін у житті прозвучали у прекрасних фронтових віршах "Нехай ми схудлі, некрасиві", "Молоденькі сади ми посадили на кручі", "Будуть зорі так само горіти", "Я тебе вимріяв, ніжну й жагучу".
У тому майбутньому житті, про яке так палко мріяв поет в окопах, будуть на місці бліндажів рости молоденькі сади, достаток і щастя прийде в кожну хату, "без нужди і печалі народяться діти". Мати з доброю посмішкою виглядатиме сина з роботи. Буде дзвеніти над світом дівоча пісня. І вдосталь буде нарешті в людей хліба:
Бо пшениця зросте, як могутня обітниця,
З наших сил, і трудів, і гарячої крові.
Андрій Малишко виражав у своїх поезіях-мріях не тільки власне, бажане, він виражав сокровенні сподівання народу.