Із самого початку творчої діяльності Іван Драч проявив себе не тільки справжнім майстром ліричного жанру. Він досить успішно творчо реалізував свої можливості в поемах "Ніж у сонці" та "Смерть Шевченка".
Жанр твору "Ніж у сонці" поет визначив так: поема-трагедія. Як за формою, так і за змістом вона була явищем незвичайним. Писав її молодий поет, який тільки-но зробив перші тверді кроки в літературі. Драч ставив собі за мету заглянути не лише в українське село, де вмирає голова колгоспу, а й у далекі краї. У епіцентрі поеми-трагедії — образ сонця. Бо реальною була в ті роки загроза атомної катастрофи (це й загроза сонцю), а також страхітливі наслідки недавноминулої війни. Цей розвирований, тривожний світ і визначив головну драматургію твору. Наступна драматична поема — "Смерть Шевченка". Шевченко і Україна, Шевченко і всесвіт — проблеми, які поставив Іван Драч у своїй поемі-симфонії. Життєвий шлях великого поета скінчився так рано, так передчасно відходив від України її найдорожчий син. У поетових мареннях виникає страшне видиво — зринають епізоди його солдатської муштри, долинає далекий дівочий голос його подруги дитинства — Оксани.
У поемі-симфонії, мов на екрані, чуємо цвірінчання горобців, що прикидаються патріотами, видають себе за інтернаціональних шанувальників пам'яті Кобзаря, а насправді в них ніскілечки совісті й честі за душею. Вражаюча сцена похорону співця. У тому траурному символічному дійстві горе звело Шекспіра і Бетховена, Пушкіна і Гойю... І кульмінаційний момент — це сходження на Чернечу гору, де, нарешті, навіки спочив славний син України.