Драматична спадщина І. Карпенка-Карого — це вісімнадцять оригінальних п'єс. За жанрами це соціально-побутові, соціально-психологічні та історичні драми і соціально-сатиричні комедії. Заслуга драматурга в тому, що він із великою викривальною силою показує типові явища розвитку капіталізму в Україні, висміює негативне в житті народу, звертається до історичної тематики, засуджуючи поведінку зрадника, закликає до єдності народу, до єдності ватажка і мас.
Трагедію ватажка і народних мас відтворено в історичній драмі "Сава Чалий". Головний герой — людина високих моральних якостей, він прагнув відстоювати інтереси закріпаченого народу, заплутався в тенетах, уміло розставлених шляхтичем Шмигалевським, став зрадником гайдамацького руху.
Тема знедоленої селянської дівчини, що залишилась у світі сиротою, збезчещеної багатієм, дістає відображення у драмі "Наймичка" (1885).
Трагедія людських доль показана у соціально-психологічній драмі "Безталанна" (1886). Головна героїня драми (Софія), не зазнавши щастя в заміжжі, стала жертвою жорстокості з боку свекрухи.
Соціальне зло, що розросталося в пореформеному селі, показано в комедіях "Сто тисяч" та "Хазяїн", в яких тема жадібного нагромадження багатства висвітлюється в плані соціальному.
У п'єсах "Суєта" (1903) та "Житейське море" (1904) драматург засуджує людську суєтність, зумовлену відходом від норм народної моралі. Драматург порушував питання про моральне оздоровлення людини, закликаючи жити по правді.