Залишившись одна, Ганна, незважаючи на те, що отримала похоронки, все одно вірила у повернення додому чоловіка і синів. Єдине багатство, котре лишилося в неї, це була корова, яку вона берегла, сподіваючись, що після повернення з фронту чоловіка й синів вона допоможе вижити їм у тяжкі безхлібні часи. Але корову несправедливо забрали, щоб сільське начальство змогло відзвітувати про виконання плану по м'ясозаготівлі. Хоч і як боляче було Ганні, але вона змирилася з цією втратою, тішила себе думкою про те, що, можливо, хоч шматочок м'яса дістанеться на фронті її чоловіку або синам. Потім Ганну скривдили, коли примусили підписати позику, себто підробили документ, і вона замість трьохсот карбованців, за які розписалася, повинна була сплачувати 1300 карбованців. Щоб виплатити ці гроші, Ганна змушена була продати костюм сина, який вона так берегла, бо вірила у його повернення. Але й на цьому біди Ганни не закінчилися, бо пізніше в неї відібрали й підсвинка, якого вона годувала, щоб було чим зустріти рідних з фронту. Ця несправедливість ще більше вразила Ганну, бо підсвинка забрали начебто за податки, від яких вона була звільнена, як дружина солдата і мати солдата, отже мала відповідні пільги. Тепер Ганна зовсім упала в розпач, бо зрозуміла, що їй тепер нема для чого жити. Так поступово сільське начальство вбивало в Ганні віру в добро, справедливість, надію на краще життя.