Вирядивши чоловіка і двох старших синів на фронт, вона залишилася із меншим сином — Микитою. Життя її було надзвичайно важке, як і інших жінок, що змушені були виконувати всю найтяжчу роботу і за себе, і за чоловіків, які знаходилися на фронті. Але Ганну зігрівала думка, що працює вона "для фронту, для перемоги". До неї приходили похоронки. Спершу на пасинка, пізніше — па чоловіка і сина, але любляче материнське серце не переставало чекати. Вона не вірила у загибель рідних. Біль, сум, тугу вона вгамовувала роботою та клопотами по господарству. Після приходу радянської армії життя її не стало кращим: мобілізували й найменшого сина. І Ганна залишилася зовсім одна.