У повісті "Маруся" Квітка-Основ'яненко постійно звертався до народної творчості. Фольклорне походження має портрет Марусі, який змальований у традиціях народної творчості: "Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці — як тернові ягідки, бровоньки — як на шнурочку, личком червона, як ... рожа, що у саду цвіте, носочок ... прямесенький, а губоньки — як цвіточки розцвітають, і між ними зубоньки неначе жарнівки, як одна на ниточці нанизані".
І ім'я героїні, і її зовнішність, вдача, передають народні уявлення про красу й позитивні якості людини. Особливо наголошується на тому, що Маруся "до усякого діла невсипуща".
Поетична й лірична душа Марусі щиро розкривається в коханні до Василя. Вона милується своїм Василечком, "як ясочка", червоніє, "як калина", тріпочеться, "як тая рибонька", — "коли б їй крила, полетіла б на край світу!" Вражає сила почуттів Марусі, коли вона звертається до батьків, благаючи не розлучати її з Василем: "Таточку, голубчику, соколику, лебедику! Матінко моя ріднесенька! Утінько моя, перепілочко, голубочко!.. Не розлучайте мене з моїм Василечком".
Надзвичайно поетично описує Квітка народні обряди: сватання, весілля, похорон дівчини-нареченої.
Широке використання побутового матеріалу, постійне звернення до народної творчості надають повісті національного колориту, внаслідок чого "Маруся" сталадля інших народів відкриттям нового мальовничого краю та його доброго, працьовитого й волелюбного народу.