Усі без винятку персонажі повісті — прості, благородні, душевні люди, працьовиті й скромні, правдиві й самовіддані, покірливі й богобоязливі.
Усіма можливими чеснотами наділений Наум Дрот, батько Марусі. Він був найкращим парубком у селі. Слухався батька й матері, поважав старших, товаришам своїм був справжнім другом. Був чесний, "ні півслова ніколи не збрехав", горілки не пив і п'яниць не терпів. Вірив у Бога, ходив до церкви не тільки на великі свята, а й на маленькі. Допомагав бідним і грошима, і доброю порадою. Дружину свою поважав і любив, як свою душу. Не було між ними ніколи не тільки бійки, але й ніякої лайки. Коли дружина його журилася, що Бог не дав їм дітей, Наум утішав її, умовляючи, що все робиться по волі Божій: "Чоловікові треба трудитися до самої смерті; дасть Бог діточок — діткам зостанеться; а не дасть — його воля святая!.. Ніщо не наше, усе Боже".
Такою ж чесною, роботящою, богобоязливою виховав Наум свою дочку Марусю. Дізнавшись про її кохання до Василя, він, люблячи дочку і бажаючи їй щастя, не погоджується віддати її заміж за коханого, бо, добре знаючи життя, розуміє, що Марусю, коли вона вийде заміж за Василя (а його не мине солдатчина), чекає тяжка доля солдатки.
Мудрість і батьківська доброта Наума розкриваються в сцені, коли він, зваживши всі обставини, згоджується на шлюб Марусі й Василя.
Втративши єдину доньку, Наум не вдався в тугу, продовжував працювати, не лінуючись, роздаючи зароблене старцям Божим, сповідуючи думку: "Гріх лежачи хліб їсти, поки здужаю, довжон і робити, і бідним подавати".