Квітка-Основ'яненко почав писати українською мовою в роки миколаївського гніту, коли реакційними колами заперечувалася сама можливість створення української літератури. Квітка виступив оборонцем рідної мови й літератури не тільки від чужих недругів, а й від "своїх" невір. Свої міркування про право українського народу на власну художню літературу письменник висловив у "Супліці до пана іздателя". Як свідчив письменник, повість "Маруся" була написана з метою довести зрілість і досконалість рідної мови, розчулити читача: "Захищаючи якось достоїнство мови малоросійської, я сказав, що міг би змусити оповіданням своїм плакати, — не повірили, я написав "Марусю".
Письменник неодноразово підкреслював, що "Маруся" написана для заперечення скептичних тверджень різних "скализубів" та "усезнаїв", ніби українською мовою неможливо створити щось таке, що було б "і звичайне, і ніжненьке, і розумне, і полезне".
Поставивши перед собою мету зобразити позитивного героя, автор звернувся до добре відомого йому селянського життя, яке його приваблювало тим, що там люди живуть і діють "не за вкладеними в них поняттями, а за власним почуттям, розумом, розсудом".