Українець могли б розділити й інші учасники цього престижного творчого конкурсу, адже всім їм болить пам'ять минулого, всі вони схожі у ставленні до сучасного. Моральний максималізм, іронія, поетичний протест проти алогізму й абсурду сучасного життя, звернення до краси вічного, божественного — ось риси, якими позначені творчі пошуки покоління 90-х. Досить виразно проступають ці риси у поетичних збірках минулорічних лауреатів "Гранослова" — журналіста з Чернівців М. Батога (зб. "Спиною до образів"), журналіста із Чернігова С. Дзюби (зб. "Запах сонця"), вчительки з Києва Є. Кононенко (зб. "Вальс першого снігу"), безробітного з Києва Д. Кубай-Кубайчука (зб. "Звук — засновок") та ін.
Що ж стосується такого давнього й вічно молодого жанру, як драма, то порівняно з прозою і поезією вона розвивається досить повільно. Творчі знахідки, так звані етапні явища(у ній поодинокі. Більшість критиків до останніх відносять лише двотомник М. Куліша, автора, що в силу обставин не зміг сповна реалізуватися свого часу, його драматичні твори літературознавець і критик С. Іванюк порівнює з величезним феніксом, що бродить "по згарищу української драматургії й українського театру, зі сльозами в очах роззирається довкола. Самотньо йому... Але ж він є! І тепер є на кого рівнятися тим, хто саме вилуплюється". Ті, що приходять у драматургію сьогодні, переважно немолоді, але молода їх драматургія. Вона не співвідноситься з термінами "молода поезія" чи "молода проза". Молода драматургія — це та, що або не ставилася раніше на сцені зовсім, або ставилася рідко й випадково. Молода драматургія — потенціал", що з якихось причин не використовується (сценічні проблеми, брак відповідних акторів і режисерів і їм под.).
Проте, як засвідчує "банк п'єс" Драматургічної майстерні Спілки театральних діячів України, твори якими можна обновити сьогоднішній театр, є. Це п'єси, написані "традиційниками" (В. Шевчук, Я. Верещак, І. Афанасьев, І. Муратов, Ю. Рибчинський, Л. Хоролець, Б. Стельмах та ін.) і "експериментаторами" (О. Лишега, В. Діброва, Б. Жолдак). Перші найцікавіше представлені драмами В. Шевчука ("Сад", "Вертеп", "Алімпій"), Я. Верещака ("Чуєш, брате мій...", "Двоє на дистанції"); другі — п'єсами О. Лишеги ("Друже Лі Бо і брате Ду Фу"), В. Діброви ("Мандуй белемба"), Б. Жолдака. Останній має й оригінальні п'єси, але передусім полюбляє інсценізації "за мотивами" ("Конотопська відьма" у театрі ім. І. Франка, "Купальські бувалиці" у студійному театрі театрального інституту, "Закоханий чорт" за Стороженком — ще не ставилася). Оскільки названі твори або не ставились, або ставились рідко, побутує думка, що нових п'єс немає. Вони є, але бракує театрів, талановитих режисерів, коштів на постановку. Сподіватимемось, що для театру, як і для всього суспільства, настануть кращі часи.