Вовчок Марко — Інститутка

Устина говорить про пана так: "Спершу люди на пана вповали, та незабаром зреклися надії й думки. Він був добрий душею й милостивий пан, та плохий зовсім, — ніщо з його. Опитувавсь він жінку вмовляти, та не така-то вона. Далі вже і наменути на сю річ боявся, — мов не бачить нічого, не чує. Не було в його ні духу, ні сили". Справді, пан повністю підкорився дружині і робив усе так, як хотіла вона. Він не став на захист кріпаків зі свого хутора, дозволяв дружині ображати їх.

Сюжет "Інститутки" визначається конфліктом між селянами й поміщиками.

Розвиток дії складають численні випадки знущань панночки зі слуг. Особливо виділяється трагедія родини кріпаків Назара й Катрі, які через сваволю панів втрачають дитину. Зображення особистих стосунків також підпорядковане викривальним завданням. Авторка зіставляє почуття інститутки до полкового лікаря і почуття Устини до Прокопа.

Чоловік інститутки під впливом дружини поступово деградує, втрачає залишки людяності. Ще до знайомства з інституткою про нього говорять як про гордого чоловіка. Та вже під впливом дружини чоловік стає таким же як вона. Після шлюбу він всіляко намагається догодити їй, жорстокіше ставиться до кріпаків. Інколи він плаче через те, що не може порозумітися з дружиною. У кінці повісті чоловік демонструє весь свій деспотизм – він відправляє Прокопа у москалі, де треба служити 25 років.

У повісті "Інститутка" Марко Вовчок викриває і не тільки жорстоких, а й "добрих" панів, яким є полковий лікар, пан-ліберал. Його образ подається в розвитку: спочатку гордий і незалежний полковий лікар, потім — щасливий жених інститутки, а тоді — її покірний чоловік, "квач", як його назвав Назар.

Уже під час залицяння й приготування до весілля пан змальований безвольним і слабодухим, який у всьому кориться нареченій і радий задовольнити будь-які її примхи...

Кульмінацією твору стає випадок, коли Прокіп захищає Устину від розлюченої поміщиці. За це його віддають у солдати.

В основі твору гострий соціальний конфлікт між кріпаками й поміщиками, що ґрунтується на типових явищах української дійсності. Авторка досягла високого рівня достовірності в змалюванні підневільного життя кріпаків та панської сваволі. Усе це дозволяє визначити "Інститутку" як реалістичну соціальну повість.

Кращі риси українського народу – чесність, працьовитість, гідність – Марко Вовчок втілила в образах селян-кріпаків. Кожний із них індивідуалізований, тобто увиразнений певною рисою характеру, притаманною лише йому. Так, Прокіп непокірний, рішучий, мовчазний, Назар – жартівливий, дотепний, більш поміркований, вважає втечу єдиним способом позбутися кріпацької неволі. Так само здатна на протест проти безправ'я й несправедливості Катря. По-іншому змальовано образи Устини й старенької бабусі...

Герої повісті (Прокіп, Устина, Назар) змогли вирватися з полону кріпаччини завдяки тому, що не змогли більше терпіти сваволю панночки. Вони стали на захист бабусі, Прокіп захистив від пані свою дружину. Назар врятувався втечею від панів, адже на хуторі його більше нічого не тримало. Прокіп, Устина, Назар – волелюбні, розумні, справедливі герої повісті, які не змогли терпіти кріпаччину.

Викриваючи кріпацтво, авторка звертає увагу на моральні проблеми. Вона відзначає деградацію представників вищої верстви, вказує на втрату людяності, нехтування моральними нормами. Духовно звироднілим поміщикам протиставлені кращі представники селянства, людяні та щирі носії народної моралі. Письменниця зіставляє два різні світи, щоб читач міг побачити відмінності між ними...