У нашого народу, як і в інших народів світу, є свої святині. Це Вітчизна, мати, рідний дім. Однією з таких святинь є хліб. Віруючі у своїй щоденній молитві до Бога звертаються із словами: "Хліб наш насущний дай нам сьогодні". У добрі часи не відчуваєш, якою цінністю є звичайна скибка хліба. Його вартість пізнаєш у лихоліття. А такі лихоліття наш народ у минулому, XX столітті, переживав не раз. Тричі — голод. А до того ще й голодні воєнні роки.
Цінувати хліб, розуміти його святість, шанувати працю людей, які його виростили, навчає нас вірш Бориса Олійника "В оборону хліба". Ліричний герой став свідком картини, яка його вразила в саме серце.
Юнак, забавляючись, замість футбольного м'яча ганяв півхлібини. Якби це спостерігали ті, що пухли від голоду сорок шостого року, у них би "від жаху похолонуло в душі". У батьків, які ділили шматок хліба в окопах, мов долю у бою, "відкрилися б старі солдатські рани і заболіли". А в матерів так би застогнали натомлені від праці руки, наче по них потопталися навскач.
Для ліричного героя хліб — це праця, чудо із чудес, із якою всі ми виросли, яка всіх нас зробила Людиною. У хлібові світиться народна душа. А той, хто замахнувся на душу, застерігає поет, може, спіткнувшись, стати "на чотирьох", тобто перетворитися на тварину.