Довженко Олександр — Ніч перед боєм

В оповіданні "Ніч перед боєм" мене найбільше вразив вчинок дідів Платона і Савки, їхня жертовність заради батьківщини. Найбільш емоційно напруженим моментом мені здається той, коли діди тричі прощаються один з одним, просячи пробачення.

Висловте свої міркування щодо цінності життя кожної людини, узявши до уваги слова Платона Півторака: "Ну і що ж? Скільки вона вас там може вбити, тая танкетка?..

На мою думку, дідові Платону було жаль, що солдати втекли, що не зуміли захистити рідної землі, залишивши народ напризволяще. Дід також розумів, що його життя скоро завершиться, адже прийдуть німці і дізнаються, що він перевозив радянських бійців, допомагаючи тікати.

Можливо, Іван Дробот і не здогадувався, яке сильне враження на Колодуба справили діди Платон і Савка. Але Іван пам'ятав Колодуба, коли ще зі своїм рідним дідом Савкою перевозив його через Десну разом з іншими бійцями, які тікали від німців. Тепер Іван хотів дізнатися, що настільки змінило колишнього втікача, адже зараз Колодуб був безстрашним і виходив живий з найзапекліших боїв.

На мою думку ці слова означають те, що у час біди не треба плакати і жалітися, не треба тікати і ховатися, а потрібно відстоювати свою честь, боротися з ворогом, демонструвати стійкість і готовність на гідний вчинок.

Своєю героїчною загибеллю діди-перевізники продемонстрували урок незвичайної мужності, самопожертви, відданості батьківщині.

Під час переправи Колодуб почувався розгубленим, йому здавалося, що його перевозять на той світ. "Сором, і розпач, і невимовний жаль, і безліч інших гострих почувань охопили мою душу, і скрутили її, і пригнули. Прощай, моя рідна, дорога Десно". Та згодом він каже: "Я вийшов із човна на берег абсолютно спустошений і разом з тим якийсь неначе зовсім інший, новий. Я неначе втопив у Десні і свій жаль, і тугу, і розпач відступу", "Я йшов останнім і думав про діда Платона...

У композиції оповідання є художнє обрамлення – прийом композиції твору, який передбачає включеність одного сюжету в інший. На початку твору письменник закінчує свій виклад і надає слово герою Петру Колодубу, який розказує свою історію. Обрамлення веде читачів від першої історії до однієї історії всередині неї.

Дошкуляли відступаючим бійцям слова дідів про те, що бійці – "бісові сини", які тікають, що хлопці, за словами діда Савки, не туди наче йдуть, що бояться смерті, що сини дідів ніколи б так не вчинили. Платону і Савці було образливо, що попередні бійці, яких вони перевозили, погано до них ставилися, називали куркулями, а дід Платон уже три ночі не спав, бо перевозив...

Головна ідея цього твору – уславлення героїчного подвигу українського народу, оспівування незламності сили і непохитності духу нашого народу, здатності до визвольної боротьби і впевненості в перемозі над ворогом.

Дід Платон намагався навчити бійців справжньої ненависті до ворога, а жаль і скорботи відгородити від себе. Дід говорить, що "воїну треба напитися зараз кріпкої ненависті до ворога та презирства до смерті". Як заклик до боротьби звучать його слова: "Перемагають горді, а не жалісливі!"