Морозенко Марія — Вірність Хатіко

Хатіко просидів на пероні до пізньої ночі, але так і не дочекався повернення професора. Коли черговий на станції сказав йому про смерть господаря, собака не повірив почутому. Він знав, що господар мусить повернутися, бо обіцяв, тому продовжував чекати.

Професор нещодавно втратив собаку і дуже сумував за ним. Та скоро у нього з'явився крихітний Хатіко. Це цуценятко подарував Хідесабуро Уено його вдячний колишній студент, який став фермером. Чоловік був вдячний професору за уроки і знання, які здобув, навчаючись на факультеті сільського господарства. Дізнавшись, що професор втратив собаку, фермер вирішив привезти цуцика із власної ферми в Одате.

Оповідання Марії Морозенко розповідає про відому на весь світ історію японського собаки, який вірно і віддано чекав на господаря навіть після його смерті. Твір дуже зворушливий, змушує задуматися над тим, що тварини схожі на людей, мають почуття і дуже розумні. Вони можуть бути відданими друзями, вміють зберігати віру в людину. На мою думку, твір Марії Морозенко можна вважати закликом гуманно ставитися до тварин, вчитися у них вірності, намагатися частіше виявляти людяність у ставленні до братів наших менших.

Твір "Вірність Хатіко", як і казки, невеликий, прозовий, у ньому розповідається про кілька подій. Та в творі Марії Морозенко немає чарівних предметів, казкових зачину і кінцівки, повторів, тварини не говорять. Цей твір написаний на основі реальної історії із життя собаки. Авторка майстерно описує цікаві, а іноді навіть досить кумедні ситуації, що траплялися з Хатіко.

Хатіко відразу полюбив професора, хоч і сумував за домом на фермі. Хідесабуро Уено, отримавши Хатіко, вперше радів після втрати попереднього улюбленця. Між ними склалися дружні стосунки, Хатіко всюди супроводжував господаря – вдома, на відпочинку, на риболовлі, деінде і будь-коли був поряд із ним.