Качан Анатолій — Море грає

Вірш "Море грає" належить до пейзажної лірики, це приклад поетичної мариністики, адже тут присутні морські мотиви: морський пейзаж, образи моря, хвиль, чайок, яхти. Крім моря, автор зображує і степ: з одного боку сунуть морські хвилі, летять чайки, видніється яхта вдалині, а з іншого – на ниві коливаються "хвилі ярої пшениці". І десь на видноколі дивним чином сходяться разом ці – синій і зелений – кольори: "Море грає, поле грає".

А. Качан майстерно передає дивовижну красу природи. У першій строфі вірша вжито багато дієслів: грає, доганяє, наступає, наздогнати. Це зроблено з метою передати мінливість моря, рух його хвиль, неспокій, динаміку. Майстерне живописання словом створює відчуття справжності, ніби море в момент читання – перед очима.

Поет володіє умінням бачити красу довкілля й розповідати про неї. У вірші "Море грає" він добирає чудові образи і порівнює "тополі височенні" із зеленими парусами. На мою думку, це дуже оригінально, бо автор наче поєднав у єдине ціле опис моря і поля, а крони тополь і паруси мають ще і схожу форму. Загалом, море і степ нерозривно поєднані у цій поезії, це виражається в рядках "Хвилі сині і зелені" та "Море грає, поле грає".

У вірші вжито такі епітети: "чайки білокрилі", "яхта біла" "паруси зелені" "тополі височенні". Найбільше привертає увагу епітет "паруси зелені", він стосується тополь: "Дві тополі височенні Хочуть вітер упіймати В паруси свої зелені".

Назвіть образи, які пов'язані з людиною. Поміркуйте, які стосунки між природою та людиною зображено в поезії "Море грає": гармонійні, дружні, зграйні чи ворожі, суперечливі, неприязні?

У цьому поетичному пейзажі знайшлося й місце для людини, адже це вона створила "яхту білу", "вітрила", побудувала хату на кручі, засіяла поле ярою пшеницею. Стосунки між людиною і природою у цьому вірші є гармонійними, дружніми, адже природа зберігає свій первісний вигляд, людина лише додала своє творіння (яхта) і обробляє поле.

В цій поезії переважають зорові образи: море, "чайки білокрилі", рибинка, "яхта біла", "тополі височенні", "хвилі ярої пшениці", "хвилі сині і зелені", хоча є достатньо і слухових образів: звуки хвиль – "Море грає, море грає", чайки, які "З криком падають на хвилі", звуки вітру – "дмуть вітри південні".

У цьому творі поєднано морський ("море грає", "хвиля хвилю доганяє", "З неба чайки білокрилі З криком падають на хвилі", "Ген у морі яхта біла") і сільський пейзажі ("А на кручі біля хати Дві тополі височенні Хочуть вітер упіймати В паруси свої зелені", "А з полів на косогорі, З володінь перепелиці Линуть-котяться до моря Хвилі ярої пшениці".

Автор використовує епітети, порівняння, метафори, особливо майстерно вжито персоніфікацію (вид метафори): "Море, грає, море грає, Хвиля хвилю доганяє", "Ген у морі яхта біла, Ловить вітер у вітрила", "Дві тополі височенні Хочуть вітер упіймати".

Поет використовує порівняння: "І хапають, мов пір'їнку", "Зустрічаються, мов друзі". Останнє стосується зустрічі моря та степу, їхні хвилі, сині і зелені, зустрічаються "Десь отам на виднокрузі, Коли дмуть вітри південні".

У цій поезії чергується паралельне (аабб) з перехресним (абаб) римування. Таке римування створює плавність та мелодійність вірша, підкреслює безперервний рух хвиль та вітру.