Плачинда Сергій — Богатирська застава

Автор "Богатирської застави" висвітлив подію давно минулих часів – інакше кажучи, він розкрив історичну тему. Події оповідання відбуваються в далекому минулому. Щоб передати це, автор залучає можливості художньої мови. По-перше, уживає слова, що називають предмети або явища, які вже зникли з нашого життя – самі стали історією, наприклад: свитка, жупан, кольчуга, ціжа, сита, волхви...

Будимира можна назвати патріотом, бо він вболіває за долю свого народу, у біді не залишає його, а знаходиться разом з ним, шукає способи допомогти йому, ненавидить ворогів. На мою думку, патріот завжди готовий захищати свою країну, підтримувати своїх співвітчизників, поважає і цінує культуру, мову, звичаї батьківщини, демонструє свою любов не словами, а справами.

Білгородцям було важко вистояти, бо у місті закінчувалися харчі, "голод уже допік до краю". Саме тому старійшини думали над тим, щоб здатися печенігам, в такому випадку дехто міг вижити, адже вороги не пощадили б усіх.

Будимир попросив старійшин не здаватися ще два дні і зробити усе так, як він каже. Городяни викопали за його вказівками два неглибокі колодязі, вставили туди широкі кадоби і заповнили кисільною бовтанкою і солодкою ситою. Коли кілька печенігів запросили в місто, ті переконалися, що земля сама годує білгородців, адже в колодязях замість води є їжа.

Будимир погрозливо помахав услід ординцям порожнім рукавом своєї десниці: "Ось так вам, дурні набиті!" Потім він згадав про свою череду і вирішив, що до обіду прижене її до міста, щоб нагодувати молоком, сиром і хлібом, який спекли волхви, голодних білгородців.

Будимир – старий досвідчений і безстрашний воїн. У нього немає правої руки, бо двадцять п'ять років тому, коли на Святослава і його дружину напав Куря, Будимира в січі поранили. Він лежав у калюжі крові, доки не підійшли з-над Тясмину вуличі й не порятували його та інших. Відтоді в Будимира запеклася ненависть до печенігів. Він не міг тепер дозволити просто так відкрити їм ворота Білгорода, хоч місто потерпало від голоду. На старості Будимир був чередником – випасав худобу.

Коли печеніги вступили в город, навчені Будимиром старійшини привітали гостей і сказали їм, що городян годує сама земля, тож місто не буде здаватися через голод. Печенігів привели до колодязів. Спочатку до того, де була ціжа для киселю. Вороги аж роти пороззявляли од подиву. Старійшини зачерпнули відром ціжі, розлили в глиняні сковороди і зварили кисіль. Потім пішли до другого колодязя, зачерпнули солодкої сити. Самі їли й частували печенігів. Ті дуже здивувалися і повірили у диво.

Білгородці сказали печенігам: "Пощо губите ви себе? Хіба в змозі перестояти нас? Якщо стовбичитимете тут і десять років, то нічого не заподієте нам. Бо нас годує сама земля. Вона харч нам дає." Потім печеніги побачили колодязі, повні кисільної бовтанки і сити.

Оповідання "Богатирська застава" викликало у мене захоплення розумом і кмітливістю наших предків. На прикладі Будомира ми бачимо, що навіть навалу печенігів можна спинити, коли у вождя є великий досвід і мудрість. Головний герой мав можливість втекти і врятуватися, але він залишився з народом, щоб врятувати його.