Винничук Юрій — Місце для дракона

На мою думку, око дракона та сльоза у ньому набувають роль своєрідного дзеркала, у якому лицар Лаврін бачить своє відображення: "Вимучене походами й боями, пооране зморшками обличчя дивилося на нього", він починає розуміти, що "Це вже старість підступає до горла. На біса я в це вв'язався? Навіщо мені князівна, котра ніколи мене не любитиме? Навіщо мені цей дивний дракон, який боронить перед лицарями свого живота, а мені підставляє око, вразити яке може й дитина? Що він мені злого вчинив?"...

Повість-казка "Місце для дракона" розповідає про вигадані події та вигаданих персонажів. Вона має ознаки літературної казки – оповідного твору, що часто використовує фольклорний досвід. Як і народна, літературна казка орієнтується на вимисел, звертається до проблеми добра і зла, навчає читачів співчувати герою. Однак при цьому вона виражає індивідуальне авторське розуміння життя. Звідси й відмінності, зокрема, порушення важливої у фольклорній казці вимоги – обов'язкового щасливого фіналу...

Слова князя не відповідають його справам: він називається християнином, але хоче, щоб лицарі вбили ні в чому не винного дракона. Світ людей справді є жорстоким, але князь заперечує ці слова дракона, та навіть називає його єретиком. Це свідчить, що дракон має рацію, що він є справжнім християнином, а не князь, який ототожнює дракона зі злим змієм, про прихід якого вказано у Біблії.

Ці слова говорив пустельник, коли на їхню з драконом могилу приїжджав князь. Ці слова означають, що в поетів інше бачення світу, вони надто багато розуміють, трагічно відчувають усю несправедливість життя, страждають за весь світ. Для них немає місця у цьому надто жорстокому світі, їх не можуть зрозуміти і часто поети вмирають за свої погляди.

На мою думку, Настуня не заслуговує, щоб за неї віддав своє життя дракон. Ця дівчина така ж хитра, як її батько. Потрапивши у печеру до дракона, вона вдає там, що хоче розповісти лицарям, що відбувається насправді, але говорячи про це, весь час спідлоба стежила за змієм. Вона від початку знала, що її батько ходив на розмови з драконом, знала, що дракон ні в чому не винен, але нічого не робила, щоб врятувати його. Настасія, як і всі інші, жила за законами тодішнього суспільства, чекала, коли дракон буде вбитий, а батько віддасть її заміж за героя.

На мою думку, дракон має рацію, адже не можна усіх людей вважати поганими, гіршими за звірів. Для Грицька людиною, гідною цього звання, був пустельник, який так багато його навчив, відкрив очі на світ, став справжнім другом. Завдяки пустельнику дракон і себе відчуває в останні хвилини життя людиною, бо жертвує життя для пустельника і князя, хоч останній і не гідний такої жертви. Іншою людиною, не гіршою від звірів, у цьому творі виступає лицар Лаврін...

Вбивство дракона не принесе мир і спокій у князівство, адже не дракон винен у проблемах людей. Раніше у князівстві усі проблеми списували на дракона, а після його смерті знову шукатимуть винного, не звертаючи уваги на те, що слід шукати причини негараздів насамперед у кожному з мешканців Люботина. Людям конче потрібен ворог – справжнє втілення зла. І зло зовсім не в драконі, а в самих людях, які сповідують "драконячі закони". Не випадково у творі ставиться риторичне запитання: "Де взяти ще стільки драконів, аби кожен із нас мав кого розіп'ясти?"

На мою думку, ці слова означають, що поети повинні творити, бо їм дане таке непересічне вміння. Поетам не потрібно віддавати життя за інших, а треба писати, вдосконалювати свій особливий стиль, щоб залишити майбутнім поколінням нематеріальні скарби.

Розмова князя з воєводою мала б нагадувати розмову керівника з підданим, старшого з молодшим по чину. Але воєвода поводиться дещо зухвало, сварить князя, дорікає станом справ у князівстві. Розмова пустельника і дракона – це розмова вчителя з учнем, які однаково відчувають повагу один до одного. Водночас вони розмовляють, як справжні приятелі, які можуть ділитися своїми таємницями. Симпатію викликають пустельник і дракон.

Ці слова означають, що князівна розуміє усю несправедливість суспільства, його підступність, несправжність, відсутність співчуття до невинного дракона. Якби її слова стали правдою, і князь був дійсно князем, вона – сама собою, а люди – людьми, не відбулося б ніякої битви. Князь зміг би іншим способом обрати нареченого для дочки, навіть більше – це був би її вибір. А дракон міг би спокійно жити у печері, продовжував би писати вірші і, можливо, мав би справжнього друга. Країна жила б у спокої, кожна людина працювала б для її розвитку, життя було б щасливим.