Нестайко Всеволод — Тореадори з Васюківки

Між братом і сестрою часто виникають сварки і суперечки. "…найчастіше сварилися саме через той мій велосипед. Вона хотіла на ньому кататися, а я не хотів, щоб вона каталася. Я вважав, що вона ще соплива, щоб кататися на дорослому велосипеді". Сестра часто називала брата "загаза чогтова", що надає твору комічності...

Прокоментуйте слова діда Салимона й хлопців: — Ти чув, як дід Салимон учора біля сільмагу казав: "Ондо, — каже, — Ява і Павлуша пішли. От хлопці! Орли! Соколи! Гангстери, а не хлопці! Нема на них буцегарні". — Чув. Справді. — Треба, щоб усі про нас так говорили. Треба, щоб слава про нас гриміла на всю Васюківку, як радіо на травневі свята.

Слова діда Салимона хлопці сприймають тільки в хорошому плані, як хвалу на їхню адресу. А слова діда про буцегарню (Приміщення для тимчасового ув'язнення; холодна, темна) свідчать про те, що старий не в захваті від їхніх витівок.

На пляжі якийсь незнайомий довірив хлопцям свій годинник: чоловік стояв уже в воді, тому дав хлопцям годинник, щоб поставили на його штани. Хлопці з розмови цього незнайомця з іншим дядьком довідалися, що він актор, який грає царя, а ще він живе у квартирі №13.

На мою думку, автор симпатизує своїм героям, ставиться до них добре і з любов'ю, сам наче повертається у своє дитинство. В. Нестайко завжди виводить своїх героїв з біди, вчить їх їхніми ж помилками, а Яву Реня наче списав з самого себе, нагородивши рудим волоссям, веснянками на обличчі і неспокійною вдачею.

1. Друзі вирушають слідом за Бурмилом і Книшем.

2. Ява і Павлуша губляться у кукурудзі.

3. Вибратися з кукурудзи стає все важче.

4. Пісні з відчаю.

5. П'яні Бурмило і Книш рятують хлопців.

Це Грицько Сало: "Отже, ми сиділи й хрумкали. Тобто вже й не хрумкали навіть. Один лишень товстий Грицько Сало хрумкав — той міг день і ніч їсти…"

Ява і Павлуша — найкращі друзі, які живуть у селі Васюківка. За своїм характером хлопці добрі, сміливі та співчутливі до чужого горя. Вони постійно щось вигадують і часто через це потрапляють у неприємності. На початку твору друзі копають яму, щоб побудувати метро, але план провалюється, точніше, у яму провалюється свиня. За це на хлопців свариться Явин дідусь Варава. Потім хлопці рятують з колодязя цуценя, через яке згодом стають свідками таємничої розмови рибалки Бурмила і водія Книша. Ці чоловіки задумали щось, а хлопці хочуть вивести їх на чисту воду.

Павлуша інколи заздрив Карафольці, бо того ніколи не сварили. Павлуша деколи думав: "А щоб тобі, Карафолько, чиряк сів на носі!" Іноді хлопці прощали Карафольці, бо той багато знав і був таким собі ходячим довідником.

Я не засуджую хлопців за те, що вони втекли, адже друзі дочекалися того моменту, коли усе закінчилося добре, "кінозірка" зупинилася у ночвах, а довкола усі розсміялися. Тому це навіть злочином не можна назвати. Я вважаю, що коли б сталося щось серйозніше, наприклад, хтось травмувався, друзі нізащо б не втекли і у всьому призналися.

Ява і Павлуша наткнулися тієї ночі один на одного. Та ніч була темна, а друзі не наважилися промовити ні слова, між ними почалася бійка, Павлуша дряпнув Яву по лиці… Але тієї ночі вони обидва бачили якусь постать, яка щось кидала у воду, хлопці чули плюскіт води, згодом та людина зникла. Пізніше хлопці дізналися, що це вночі Бурмило ставив ятери на рибу і незаконно її виловлював.