Коцюбинський Михайло — Intermezzo

Образна система твору передає перебіг складного психологічного процесу, який відбувається в душі головного героя. За допомогою цих образів автор відтворює не стільки події, скільки складну душевну боротьбу.

Переконливим доказом цього може бути епізод зустрічі з селянином, який і кульмінаційним у творі. Коли вони зустрілися, то деякий час стояли мовчки і тільки дивилися один на Одного. У цю мить ліричний герой зважує, чи вже настав час повернутися до людей. Спочатку йому самому не віриться, що до нього знову повернулася здатність сприймати людське горе. Не зовсім віриться і нам. Але слова: "Говори, говори..." розвіюють будь-які сумніви.

У новелі є декілька образів, що пов'язують усі частини твору. Один із них — образ сонця. Він народжується з пітьми: "Погашу лампу і сам потону в чорній пітьмі". — "Розплющую очі". — "Ах, як багато всього: неба, сонця, веселої зелені". Але поки що образ сонця не входить у настрої героя, навіть протиставляється їм: "На небі сонце — серед нив я". Поступово сонце витісняє з душі морок (втому, знесилення) і стає об'єктом звернень ліричного героя, схожих до язичницьких молитов: "Сонце! Я тобі вдячний...

Дія твору відбувається в душі ліричного героя. Дійові особи — це не люди, її символи суперечливих почуттів, між якими точиться боротьба в душі героя. Використання прийому зображення переходу ліричного героя від стадії крайнього виснаження, майже стресу, до повного одужання

Епізод, описаний у новелі "Intermezzo", справді мав місце в житті М. Коцюбинського. Вкрай виснажений службою, громадською роботою, знесилений хворобою, він мріяв про відпустку, як про рятівну соломинку. Коцюбинський звертається до знайомих і друзів із проханням прийняти його на літній відпочинок, бо "дуже втомлений — і так хочеться мені спочити серед природи!.. Може б, вдалося мені написати щось серед сільської тиші"...

Епізод, що ліг в основу новели "Intermezzo", дійсно мав місце в житті М. Коцюбинського. Вкрай виснажений службою, громадською роботою, знесилений хворобою, письменник мріяв про відпустку, тому звертається до знайомих і друзів із проханням прийняти його на літній відпочинок.

Абсолютна тиша, коли він почув навіть калатання власного серця.

Одного дня серед нив ліричний герой милувався стиглим колоссям, насолоджувався співом жайворонка, купався в сонячному промінні. І раптом побачив тінь на землі. Невже людина знайшла його і тут? Переконавшись, що це лише тінь під хмарини, ліричний герой з полегкістю зітхнув. І знову дні потекли серед степу.

Він збайдужів до людей: звістку про повішаних заїдає стиглою сливою. А дізнавшись про страту людей, лише ліниво позіхнув.

Новела була написана 1908 року. У всіх ще були свіжі спогади про події революції 1905-1907 рр. Були вони і в Чернігові, де жив письменник. Суспільно-політична атмосфера тих днів дуже добре відтворена в його листах. Так, 13 липня 1905 р. Коцюбинський пише В. Гнатюкові: "...Перед кількома днями довелося стояти кілька хвилин перед рушницями козаків, виміреними в публіку, і чекати, що ось-ось ляжеш трупом"...