Коцюбинський Михайло — Дорогою ціною

"Уявляється йому Дунай, широкий-широкий — ну, як Дунай широкий. За Дунаєм — Січ. Басують під козацтвом коні, мов змії ті, повигинали шиї... Козацтво — як мак... Жупан червоний, вус чорний, довгий, при боці шаблюка. Попереду... попереду — Остап. Кінь під ним гарячий, вороний, той, що у пана лишився на стайні; одіж із щирого срібла-злота, шабля довжезна...

Українське селянство готове було заплатити дорогу ціну за омріяну й вистраждану волю. (Серед варіантів заголовка повісті були такі: "На волю", "Дорога воля", "З неволі", "Воля", "За дорогу ціну"). Як бачимо, у більшості варіантів зберігалося ключове слово "воля", але остаточна назва акцентує увагу на тих випробуваннях і втратах, які вели до здійснення віковічної мрії.

Героїчні традиції боротьби українського народу за волю, піднесені письменником напередодні революції 1905 року, сприймалися як приклад для наслідування, як заклик до боротьби з самодержавством.

Найбільшу роль у вихованні Остапа Мандрики виконав його дід. Змалечку Остап пас панську худобу і поступово зрозумів, що його батько, мати, Соломія, навіть дідусь, який ходив у Січ, а потім різав панів в Умані, – стали для пана такою ж худобою. Пан розлучив Остапа з Соломією, віддав її за свого візника. Сивого дідуся пан катував на стайні нагаями, за сміливі слова похвалявся оббілувати Остапа...

Остап був поранений, тому турки думали, що парубок разом з циганами займається крадіжками.

Остап думав про це, але вірив, що вона прийде.

Соломії нелегко було відмовитися від свого волосся: вона твердо вирішила позбутися його, та коли впало перше пасмо кіс, на її очі набігли сльози. Рішення обрізати волосся, щоб ніхто не впізнав у ній молодиці, характеризує Соломію як рішучу, вперту людину. Але водночас у неї виникає жаль за довгою косою, яка є її гордістю.

Стара циганка і молода, на ім'я Маріуца, займалися жебракуванням або сиділи вдома. Старий циган Гіца і молодий Раду зникали вночі на якісь таємні заробітки. Згодом Остап зрозумів, що цигани крадуть коней і ховають у плавнях, а потім продають.

Іван є справжнім другом, бо він віддає свої гроші, щоб Соломія заплатила за звільнення Остапа. Коли гроші не допомогли, Іван погоджується допомогти Соломії напасти на турків і звільнити Остапа.

Остап і Соломія не переправилися на інший берег, бо під час нічної переправи з'явилися козаки, які ловили втікачів. Поки інші люди сідали у два човни і тікали, Соломію схопив один з козаків. Остапу вдалося звільнити її, але вони вже не встигли сісти в човен.