Майбутнє людства в оповіданні "Усмішка" змальовано понурим і нещасливим. Персонажі твору живуть на зруйнованій планеті і ненавидять минуле, адже вважають, що саме воно занапастило їх. Цитати: "Усюди серед зруйнованих будівель висів пасмами туман, але зараз, о сьомій, на світанні, він почав танути", люди носять "брудний, з грубої мішковини" одяг, не можуть дозволити собі навіть каву: "Попереду продавали гарячу каву в надтріснутих чашках. Том поглянув туди й побачив маленьке палаюче вогнище й юшку, що парувала в іржавій каструлі. Це була несправжня кава. Зварену з якихось ягід, зібраних на ланах за містом, її продавали по пенні за чашку, щоб зігріти шлунок, та мало хто купував – у небагатьох щось було в кишенях". Людям навіть важко сказати, який рік: "Насправді ніхто не скаже і який зараз рік… Може – трьохтисячний, а може, п'ятитисячний. Звідки ми знаємо! Стільки часу – жахливий розбрат. А все, що в нас залишилося, – одні шматки й уламки…". Зі слів Гріґсбі ми довідуємося про жахливу катастрофу, яка відбулася на планеті: "Я спитаю тебе, Томе: як ми дійшли до такого, що міста – це руїни, дороги – наче їх розпиляли бомби, а поля вночі світяться від радіації?..". Єдине, що залишається людям, – це приходити на "свята", де знищують культурні чи технічні цінності: "Сьогодні четвер, ранок, ми тут, усі нутрощі присихають до хребта, живемо в якихось хижках, ані покурити, ані випити. Нічого, крім цих наших свят. Томе, авжеж свят.", "Том пригадав свята останніх років. Рік, коли на майдані розривали та палили книжки, а всі реготали й були п'яними. А місяць тому – свято науки, на яке притягли останній автомобіль і кинули жереб. Ті, кому пощастило, могли один раз ударити по машині кувалдою". Люди, які живуть у майбутньому, радіють, що розгромили завод, де ще намагалися робити літаки, що підірвали друкарню і склад боєприпасів. У цьому світі ніхто не хоче повернення цивілізації, навпаки, люди намагаються знищити її залишки. Жахливою виглядає картина, коли знищують шедевр Леонардо да Вінчі: "старі баби жували залишки полотна, а чоловіки розбивали раму й розривали тканину на невеликі шматки".