В образі Гобсека поєднуються риси скнари-лихваря і честолюбного філософа, який сприймає гроші як запоруку панування над людьми. Головна його думка – у житті треба стояти на тому, що дозволяє задовольняти власний егоїзм і впливати на інших. І лише золото дає таку силу: "Щоб здійснити свої примхи, ми потребуємо часу, засобів і зусиль. Так от, у золоті все це є у зародку, і воно все дає у житті". Воно також дає Гобсеку велику насолоду володарювання. "Хіба можуть у чомусь відмовити тому, у чиїх руках мішок із золотом? – розмірковує лихвар. – Я досить багатий, щоб купувати людську совість, щоб управляти міністрами через тих, хто має на них вплив, починаючи із секретарів і кінчаючи полюбовницями! Хіба це не влада, хіба не могутність?" Гобсек-філософ уміє отримувати насолоду від споглядання краси графині Анастазі де Ресто та пишної розкоші її кімнати, але значно більше його приваблює атмосфера щирості й душевної чистоти, якою оточена трудівниця Фанні Мальво. По-своєму лихвар педантично чесний. Діамант, отриманий від Анастазі, коштував на двісті франків більше, ніж Гобсек повинен був отримати. І він повертає двісті франків через Максима де Трая.