У повісті є безліч художніх деталей, які служать для характеристики образу Гобсека. Ці деталі завжди винятково точні в передачі двох нероздільних начал: зовнішнього, доступного зорові, і внутрішного, змістово-психологічною. Художні деталі різних видів – характерна ознака бальзаківського реалізму. Так, письменник називає свого героя "людинавексель", "людинаавтомат", "удав ненаситний", "фантастична постать, уособлення влади золота". Винесене в назву повісті прізвище головного героя – Гобсек – у перекладі означає "живоглот".
Особливо майстерною у використанні художньої деталі для зображення внутрішнього психологічного портрету є остання сцена повісті в кімнаті вмираючого Гобсека. На цей час його лихварські справи набули надзвичайного розмаху, клієнтура його була величезною, і він приймав заставу чи хабарі не тільки грошима, а й предметами розкоші, навіть продуктами. Вірний своєму принципу безпристрасності, він усім цим не користувався, а складав у кімнату. Бальзак присвячує опису кімнати цілих дві сторінки. Дервіль побачив у кімнатах "скупість, коли вона перетворюється на сліпий, позбавлений усякої логіки інстинкт" – одну з основних психологічних рис Гобсека. Символом маніакальної пристрасті є огидні картини: коштовності, витвори мистецтва, рідкісні речі, зброя – серед огидних запахів гниючих продуктів, червів і комашні.
Цікавою художньою деталлю є образ каміна в кімнаті Гобсека. У цьому каміні ніколи не горить полум'я, взимку вогонь лиш тліє. У фінальній сцені Гобсек стоїть біля каміна, в якому "не горів вогонь, а тільки лежала величезна купа попелу, (вмираючий доліз до нього, не маючи сили повернутись до ліжка). Холодний згаслий камін, купка попелу в фінальній сцені є паралельною асоціацією, яку викликає у читача його "згаслий, холодний погляд" і яскравою характерологічною деталю, адже не давав затоплювати камін Гобсек тому, що там, під купою попелу, лежало срібло й золото.
Характеристичне навантаження несуть деталі опису кімнати Гобсека, в якій "все було охайне і потерте, неначе в холодній оселі старої дівки", камін "закіптюжений", на облупленій підставці стояла "закіптюжена лампа, що колись була зеленою". Характеристичною є колористика зображення інтер'єру як елементу портрета Гобсека: переважають "потерті", "закіптюжені" зелені кольори, показовою є барва, що "колись була зеленою". Гра світла-тіні в інтер'єрі теж виконує свою функцію — увиразнює скнарість, показову бідність, аскетичність життя лихваря (напівтемрява, світло від закіптюженої лампи, що робить обличчя власника кімнати ще блідішим). Бальзак вказує, що "дім та його мешканець пасували один одному – як ото скеля та та приліплена до неї устриця" . Дім Гобсека похмурий, вологий, кімнати нагадують монастирські келії.
Віділяючи як основну рису способу життя Гобсека заощадливість, автор переносить її на все: голос, рухи, почуття. Його життя проходить "так само безшелесно, як ото сиплеться пісок у старовинному пісковому годиннику". Гобсек, заощаджуючи життєву енергію, навіть сильніші емоції, як-от радість, виявляв тихо, якось "німо": "Коли він був задоволений з того, як минув день, то потирав собі руки, а з глибоких зморщок, які мережили його обличчя, здавалося, курився димок веселості, далебі, важко описати інакше німу гру його лицевих м'язів – вона, либонь, виражала ті самі почуття, що й безгучний сміх Шкіряної Панчохи". Тиша і спокій, що постійними супровідниками життя лихваря, іноді бувають красномовніші за крики жаху і розпачу. Очікуючи на свою жертву, він мовчить, як хижак, що не хоче її злякати. Тиша, що супроводжує цей процес моторошна, напружена, сповнена драматизму: "Іноді його жертви оборонялися, кричали в нестямі — а тоді раптом западала мертва тиша, наче в кухні, коли там ріжуть качку".