Сам письменник говорив, що про жодне кохання, а тим більше одруження Гіггінса й Елайзи не могло бути й мови. Б. Шоу навіть спеціально дописав розлогий і абсолютно не придатний для постановки на сцені епілог, в якому розповів про подальшу долю Елайзи. Вона вийшла заміж за Фредді й пояснила, чому (з поваги до інтелектуальної власності Ґіггінса) відмовилася від задуму давати приватні уроки. То що ж цікавило автора передусім? Невже не стосунки героя і героїні? І тут не обійтися без відомостей про ідейні переконання Шоу. Шоу був соціалістом і вважав капіталістичне суспільство занадто поляризованим, бо в ньому є дуже багаті й дуже бідні люди. Соціалізм же обіцяв хоча б відносну рівність. Шоу вважав, що соціалістичні ідеї повинні впливати на суспільство поступово, і тоді соціалізм настане сам собою, без революцій і крові. Тож і не дивно, що провідною в комедії "Пігмаліон" є соціальна проблематика, а не тема кохання професора й квіткарки (чого очікували глядачі). А всім, хто хотів звести комедію до рівня казочки про кохання професора й квіткарки, сам Шоу відповів так: "Твір такий дидактичний… що я радо тикаю "Пігмаліона" під носа усім розумникам, які, мов папуги, правлять, що мистецтво в жодному разі не може бути дидактичним. П'єса підтверджує мою переконаність у тому, що справжнє високе мистецтво бути іншим просто не має права".