На початку 1890-х рр. Шоу став палким прихильником "нової драми" і передовсім – творчості Ібсена. Його погляди втілені у відомій праці "Квінтесенція ібсенізму" (1891). Сам блискучий оратор і майстер дискусії, Шоу надзвичайно велику увагу приділив такій рисі драматичного твору, як дискусійність (та й писав він драмидискусії).
Бернард Шоу був щирим прихильником творчого методу Генріка Ібсена. Він цілком поділяв його естетичні принципи і так само вважав, що зображувати потрібно злободенні проблеми суспільства, провокувати дискусії, спонукати до роздумів. Його п'єси 1890-х років, іронічні й скептичні, були спрямовані на викриття ганебних сторін життя поважного англійського суспільства. Вони протиставлялися "легким" творам на любовні теми.