Образи дворян графа Доранта та маркізи Дорімени яскраво засвідчують лицемірство, продажність, моральну ницість того зовні вишуканого, освіченого, блискучого аристократичного світу, до якого так прагне потрапити пан Журден. Граф Дорант, збіднілий дворянин-пройдисвіт, збирається за рахунок Журдена влаштувати свій шлюб з маркізою Доріменою. Він нахабно бреше Журденові й про прихильність родовитої дами, й про те, що "сьогодні йшла розмова в королівській спочивальні" саме про цього "видатного" міщанина, який заслуговує на дворянський титул. Образи Доранта і Журдена також протиставлені автором. Якщо Журден щирий у своїх почуттях, то граф – закінчений лицемір. Якщо Журден щиро вірить у шляхетне слово Доранта обіцянку повернути гроші, то аристократ-негідник і не збирається їх повертати, а використовує для власних цілей. Журден наївно прагне дружби з високими особами, проявляючи при цьому дурість та приниження. Дорант же, виманюючи гроші у Журдена, цинічно глузує з нього. Дорімена взагалі сприймає Журдена як кумедного дурника, блазня, але й сама виявляється обдуреною, погодившись на одруження з Дорантом, що маніпулює Журденовими грішми й видає себе за багатія. Маркізу не цікавлять високі почуття, вона опікується тільки власним статусом та багатством. Для Мольєра зображення аристократів саме під таким сатиричним кутом було актом надзвичайної громадянської сміливості. Адже він замахнувся на звичаї й вади панівного в суспільстві класу, і холод самого монарха був тому підтвердженням.