Важливе місце у системі образів комедії "Міщанин-шляхтич" займають образи пані Журден, доньки подружжя Журденів Люсіль, її нареченого Клеонта та їхніх слуг Ніколь та Ков'єля. Всі вони протиставлені пану Журдену та його друзям-аристократам як представники міщанського прошарку, готові відстоювати свої права та почуття. Пані Журден бореться за щастя доньки, бачить усі хиби засліпленого манією аристократизму чоловіка, відверто ненавидить хижаків-аристократів, що присмокталися до тугого гаманця пана Журдена. В її образі до певної міри знайшли втілення думки самого автора, вони розвинені та поглиблені моральними засадами, що сповідують інші персонажі-міщани та їхні слуги. Здоровий глузд утілений в образі пані Журден. Вона розуміє всю безглуздість поведінки чоловіка, викриває Доранта й Дорімену, щиро хоче щастя для своєї дочки із чесним Клеонтом. Однак пані Журден не є позитивним ідеалом драматурга, оскільки вона надто сварлива, брутальна й обмежена. Цитати: пані Журден до чоловіка "Що це ти нап'яв на себе, чоловіче? Чи не здумав часом людей посмішити, що вбрався, наче городнє опудало?", "З твого поводження давно вже всі сміються", "А мені просто сором дивитися на все, що ти виробляєш", "Ніколь має рацію. А розуму в неї більше, ніж у тебе. Ну, скажи, будь ласка, нащо тобі здався вчитель танців у твої роки?", "Та ти зовсім з глузду з'їхав, чоловіче! Чи чувано таке! І всі вигадки почалися в тебе відтоді, як ти з отими аристократами злигався"; пані Журден до чоловіка про графа Доранта "Еге ж, він робить тобі послуги, він до тебе ласкавий, але за те ж і грошенята в тебе позичає. І всі його милі розмови тільки для того, щоб якнайкраще пошити тебе в дурні", "Цей панок робить з тебе дійну корову", "Він не заспокоїться, поки не пустить тебе з торбами"; пані Журден про Люсіль "…час уже й про мою дочку подбати. Ти ж знаєш, як Клеонт її кохає; він і мені припав до серця, отож я й хочу допомогти йому в цій справі та віддати за нього Люсіль, якщо мені пощастить", "Твоїй дочці потрібен чоловік до пари: для неї чесний, заможний, гарний на вроду хлопець багато кращий від будь-якого шляхтянчика – жебрака та потвори"; пані Журден про своє і чоловікове походження "Хіба ж ми з тобою самі не чесні міщани з діда-прадіда?", "Та хіба ж твій батько любісінько не був таким самим крамарем, як і мій?"; пані Журден про шлюб: "Нерівний шлюб завжди нещасливий. Не хочу я, щоб мій зять дорікав моїй дочці ріднею, щоб мої онуки соромилися називати мене бабунею… Одне слово, я хочу такого зятя, щоб він мені дякував за мою дочку, щоб я могла йому по-простому сказати: "Ну ж бо, зятьок, а сідай-но лишень до столу та пообідай з нами"".