|
Поведінка героїв у різних життєвих обставинах
|
Остап
|
Андрій
|
|
Навчання в бурсі
|
У 12 років його віддали у Київську академію. Першого ж року втік додому, його повернули. Чотири рази закопував свій буквар. Щоб хлопець не зробив це вп’яте, Тарас Бульба «заприсягся віддати його на цілих двадцять років у монастирські служки й пообіцяв привселюдно, що він довіку не побачить Запорожжя, якщо не навчиться в академії всякої науки.». З того часу Остап якнайстаранніше засів за нудотну книжку і незабаром став у перші лави. Ніяк не міг здихатися безжальних різок, це загартувало його вдачу, надати їй жорсткої твердості. Остап мав славу одного з найкращих товаришів, ніколи й ні за яких обставин не виказував своїх товаришів. При покаранні без зайвих хитрощів скидав із себе свитку й клався долі, навіть у думці не маючи прохати помилування. Він був твердий до всяких спокус, опріч війни та бучної гулянки; принаймні ніколи ні про що інше майже й не думав. Він був прямодушний з рівнею своєю.
|
У 12 років теж потрапив у Київську академію. Мав живішу і трохи тоншу вдачу, ніж його старший брат. Андрій був беручкіший до науки й опановував її легше. Він був меткіший од свого брата; частіше верховодив у найнебезпечніших витівках і не раз завдяки своєму спритному розумові відкручувався від кари. Він також горів жадобою лицарського подвигу, але в душі його знаходилося місце і для інших почуттів. Потреба кохання гостро спалахнула в ньому, як тільки минуло йому вісімнадцять років. Дивіться також
|
|
Перебування на Січі
|
Обидва здобули щиру прихильність у козаків. Не дуже дбали про військову науку, бо такі знання здобувалися у справжніх боях, а не на Січі.
|
|
|
|
Найбільше враження зробила на Андрія страшна кара за душогубство. Тут-таки, на його очах, викопали яму, опустили туди живого вбивцю, а на нього поставили труну з тілом ним убитого, і обох засипали землею.
|
|
|
Поведінка під час бою
|
Остапові, здавалося, був на роду написаний вояцький шлях і тяжке вміння вершити військові справи. Жодного разу не розгубившись і не знітившись ні за яких обставин, з холодним спокоєм, майже неприродним як на двадцятидворічного юнака, він миттю міг визначити всю можливу небезпеку, зважити становище і тут-таки знайти спосіб, як ту небезпеку обминути, але обминути так, щоб потім певніше її подолати. Вже тепер видко було, що кожний рух його, сповнений певності, виявляв хист майбутнього провідника. Силою повівало від його постави, а лицарське його завзяття вже набуло лев'ячої прикмети.
— О, та з нього буде з часом добрий полковник! — тішився старий Тарас.
|
Андрій увесь занурився в чарівну музику шабель і куль. Він не знав, що то значить обмірковувати, зважувати чи заздалегідь міряти свої й чужі сили. Скаженою млістю і райською втіхою сповнювала його битва. І не раз дивувався старий Тарас, бачучи, як Андрій, ведений самим лише п'янким захватом, кидався туди, куди б ніколи не насмілився розважний і розумний, і самим скаженим своїм натиском чинив такі дива, що не могли начудуватися й бувалі козаки.
|
|
Смертний час
|
Остап терпів тортури й катування без крику і стогону. Йому перебивали руки й ноги, але він мовчав і не здригнулося його лице.
Але як узяли його на останні смертельні муки, здалося, немовби почала підупадати його сила. I повів він навколо себе очима: Боже, все невідомі, все чужі люди!! Хоч би хто-небудь із рідних, близьких його серцеві був тут, при його смерті! Він не хотів би чути плачу та жалів слабосилої матері, чи несамовитого голосіння жінки, що рве на собі волосся і б'є руками в білі груди; хотів би він тепер побачити з твердою волею чоловіка, який мудрим своїм словом підбадьорив би його й потішив перед економ. I впав він на силі й вигукнув у скруті душевній:
— Батьку! Де ти? Чи чуєш ти мене?
— Чую! — залунало серед мертвої тиші, і весь мільйон народу разом здригнувся.
|
– Я тебе породив, я тебе і вб'ю! — промовив Тарас і, відступивши крок назад, зняв з плеча мушкета. Білий, як полотно, стояв Андрій: видко було, як тихо ворушилися уста його і як він вимовив чиєсь ім'я; але не було то ім'я вітчизни, чи матері, чи брата — то було ймення красуні-польки. Тарас вистрілив.
Як колос пшеничний, підрізаний серпом, як молоде ягня, що почуло під серцем смертельне лезо ножа, схилив він голову і впав на траву, ані слова не промовивши.
|