Петро, що став уже юнаком, зріс, як теплична квітка, захищений від різких сторонніх впливів. Ганна Михайлівна не хотіла порушувати цієї рівноваги. Та от надійшов час, коли дядько Максим вирішив відчинити двері теплиці, щоб у неї міг ринути свіжий струмінь повітря ззовні. Для першого разу він запросив до себе старого товариша Ставрученка і його синів-студентів. Слухаючи розмову молодих людей, Петро відчув, що життя котиться повз нього. До нього не зверталися з запитаннями, у нього не питали думок, і скоро виявилося, що він стоїть осторонь. Через два тижні молоді люди знов гостювали у Попельських. Відчувши себе зайвим, Петро пішов у сад. Евеліна пішла за ним і дізналася від хлопця, що він почувається зайвим. Дівчина призналася хлопцеві у коханні і запропонувала одружитися. Окрилений щастям Петро, повернувся до гостей і заграв на фортепіано італійську п'єсу, але так своєрідно, що на обличчях слухачів з'явився подив. Усіх опанувало зачарування. У гру Петра впліталися мелодії народної пісні. Слухачі були вражені і хвалили Петра. Він тішився, що теж може що-небудь зробити в житті, може чогось досягти.