Гра Йохима подобалася хлопчикові, захоплювала й манила. Петрусь чекав кожного вечора, бо тоді міг побігти до Йохима і насолоджуватися музикою. Гучна гра матері, надто важка для виконання і розуміння, налякала хлопчика, викликала стільки незрозумілих почуттів, що Ганна Михайлівна побачила на його обличчі вираз, схожий на той, з яким він лежав під час першої весняної прогулянки.