У 5 років Петруся захопили нехитрі переливи простої мелодії сопілки, на якій грав конюх Йохим. Чоловік умів грати і на скрипці, але з того часу як його кохана Марія вийшла заміж за іншого, він грав на сопілці, яку зробив з верболозу. Сопілка видавала ніжні, задумливі, переливчасті й тремтливі трелі. Якось ввечері Петрусь сам прийшов до стайні, де лежав Йохим і грав. Конюх відчув, як чиясь маленька рука хутко пробігла легкими пальцями по його обличчю, сковзнула по руках і далі почала якось квапливо обмацувати дудку. Петрусь жадібно тягся до нього своїми рученятами. Того вечора мати знайшла хлопчика в Йохима, який відпочивав від гри, а Петрусь сидів на ліжку, загорнутий у Йохимів кожух, і все ще жадібно прислухався до увірваної пісні. Відтоді кожного вечора хлопчик приходив до Йохима у стайню. Між ними склалися дружні стосунки, бо обох об'єднувала любов до музики. В Йохима було безпосереднє музичне почуття, він кохав і сумував, і з коханням своїм, і з тугою звертався до рідної природи.