Розповідь від імені Беккі. Ми з Томом гралися разом з усіма дітьми, але потім пішли до тієї частини печери, де на стінах не було написів. Ми вивели кіптем свічки свої імена на стіні і рушили далі. Потім набрели на струмок, згодом на водоспад. За водоспадом були круті природні східці. Томові захотілося відкрити нові місця. Ми довго йшли покрученим коридором то праворуч, то ліворуч, забираючись дедалі глибше в таємниче підземелля. В одному місці знайшли простору печеру, зі стелі якої звисали безліч блискучих сталактитів завдовжки й завширшки з людську ногу. Це було дуже красиво. Згодом ми знайшли чудове джерело, дно якого було вистелено сяючими кристалами. Коли трапилися кажани, ми з Томом довго тікали, щоразу завертаючи в нові переходи.
Невдовзі Том знайшов підземне озеро, ми сіли відпочити. Я помітила, що вже давно не чути голосів інших дітей. Ми вирішили повернутися, та скоро виявили, що не знаємо дороги назад. Я жаліла, що Том не лишав позначок на стінах. Я так заплакала, що Том впав у відчай. Він сів поруч і обійняв мене.
Мипішли навмання. Трохи згодом Том узяв у мене свічку і погасив її. Я зрозуміла, що ми потрапили у небезпеку.
Незабаром утома почала даватися взнаки. Ми сіли, а згодом заснули. Том був радий, коли я заснула і відпочила, бо ми могли йти далі. Незабаром ми знайшли струмок і сіли біля нього відпочивати. Ми були голодні, і Том витяг з кишені наш весільний пиріг. Я їла з апетитом, але Том ледве торкнувся до своєї частини. Я згадала, що вдома сьогодні мене не чекають, тому засмутилася, що нас не шукатимуть цієї ночі.
- Пригоди Тома Сойєра (повний текст)
- Пригоди Тома Сойєра (скорочено)
- Шкільні твори до тексту "Пригоди Тома Сойєра"
Я плакала в обіймах у Тома. Години минали, і голод знову почав нас мучити. Лишився кусочок від Томової частки пирога; ми розділили його й з'їли. Але після цього стали начебто ще голодніші, ніж досі.
Ми почули, що хтось гукає, але потім звуки зникли. Раптом у Тома з'явилася ідея дослідити бічні коридори. Він витяг із кишені шворку від повітряного змія, прив'язав її до скелі, і ми вирушили, розмотуючи за собою шворку. Приблизно через 20 кроків коридор закінчився. Там було щось подібне до майданчика для стрибків. Раптом Том радо скрикнув, але я не зрозуміла чому. Згодом він запропонував дослідити ще один коридор, але я була занадто квола.