Дідусі і бабусі жили вкрай вбого. Вони спали на єдиному ліжку, яке була у бідній хатинці, ніколи й не злазили з нього. Старенькі були добрими, мали лагідні обличчя і блаженні усмішки. Найбільше вони любили свого єдиного внука Чарлі. Він був їхньою єдиною в житті радістю, і вони цілісінькими днями чекали його вечірніх відвідин. Незрідка заходили й батьки Чарлі, ставали біля дверей і теж слухали розповіді стареньких. Отак щовечора на пів години ця кімната сповнювалася щастям, а родина забувала про голод і холод.
Дідунь Джо був з усіх чотирьох найстарший. Мав 96 з гаком, був слабий та кволий і цілий день майже не розмовляв.