Письменник зображує антигуманне ставлення держави до людини. Айзек Азімов змушує читачів замислитися над сутністю усієї земної цивілізації. Він закликає не забувати про інтереси людини, поставити освіту й науку на службу людині, а не навпаки. Людей у майбутньому ніхто не вчив самостійно мислити, і вони поступово перетворювалися на запрограмованих істот, хоча й живих, але бездумних і безвольних. Мета такої суспільної системи, якій була підпорядкована освіта, — забезпечити швидкий науково-технічний прогрес. Однак чого вартий такий прогрес, якщо людина перестає бути людиною? Особистість у такому суспільстві позбавлена волі, бо навіть вибір професії від неї не залежить, не кажучи вже про щось інше. Вона більше схожа на робота, який лише чітко виконує накази, але не вміє ані мислити, ані творити.
Майбутнє залежить від того, якою є сама людина, від її якостей — не лише інтелектуальних, а й моральних. Айзек Азімов не втрачає віри в людину. Він сподівається, що людське в ній не загине, проб'ється назовні крізь заборони й суспільну "диференціацію".