Після тривалого засилля середньовічної схоластики, аскетизму, містики людство прагнуло звільнитися від постійного гніту церковних догм. Тому культурні діячі тієї епохи, намагаючись повернути людям право радіти, бути щасливими у земному житті, поверталися до гуманістичних традицій античності. Відроджуючи філософію, культуру античності, вони славили радості земного життя, намагалися створити нову культуру, яка ґрунтувалася б на принципах вільного розвитку особистості. Тобто намагалися відродити значимість людської особистості. Часто як форму для цього використовували надбання античності — сюжети, принципи, світогляд тощо.