1818 року Байрон написав поему "Мазепа", де відтворюється епізод, почерпнутий поетом з "Історії Карла XII" Вольтера. На одному з привалів під час відступу після Полтавської битви Мазепа розповідає Карлові XII про трагічний епізод своєї молодості. Юнаком Мазепа був пажем при дворі польського короля. Красень-паж полюбив дружину одного з придворних і тішився взаємним коханням. За це юнака прив'язали до дикого жеребця і відпустили жеребця на волю. У поемі розповідається про той жах, що пережив Мазепа, приречений на цю смертельну скачку. Випадок врятував юнака від смерті.