Для чого автор наводить їх оцінку з давніх англійських хронік?
Хоч у ті часи і вбогі, і багаті зазнавали багато лих, усі чекали лицарських турнірів, бо це були найпишніші видовища, на яких можна було побачити і найвищих осіб.
Для в'їзду бійців на арену в північній і південній стінах огорожі були прорубані брами. Біля кожних воріт стояли два герольди, шість сурмачів і шість вістівників і, крім того, значний загін солдатів для підтримки порядку. Кожен лицар мав зброєносця. За північною брамою арени на майданчику містився намет, призначений для лицарів, які побажали б виступити проти організаторів турніру. На підвищенні, під балдахіном із королівським гербом стояло високе крісло на взірець трону для принца Джона. Навпроти королівської ложі піднімався інший поміст, прикрашений ще краще. Тут почесний трон був призначений для королеви кохання й краси. Але хто стане цією королевою, було невідомо.
За правилами, п'ять лицарів, що викликали, зобов'язувалися битися з усіма супротивниками. Кожному лицареві, що хотів битися, надано було право обирати собі супротивника з-поміж тих, що викликали, торкнувшись його щита. До того ж, коли кожний з лицарів зламає п'ять списів, то принц мав право проголосити переможця першого дня турніру. Другого дня мав відбутися загальний турнір і в ньому могли взяти участь усі лицарі. Тоді лицаря, якого принц проголосить переможцем другого дня, королева вроди та кохання увінчає вінком. На третій день були призначені змагання в стрілянні з луків, бій биків та інші розваги для простого люду.
Автор наводить їх оцінку з давніх хронік, де все було описано дуже докладно, щоб наголосити на тому, що на імена і звитяги лицарів все одно очікує забуття. Автор роману говорить, що саксонський літописець напрочуд докладно описує лицарів, їхні девізи, кольори, навіть вишивки на чепраках їхніх коней. Але минув час, усе змінилося, читачеві немає діла до них.