Ребека вміла добре лікувати. Вона виходжувала пораненого Айвенго, хоча й зрозуміла, що він кохає Ровену. Коли почалося штурмування замку, Ребека стала коло вікна, щоб переказувати Айвенго все, що відбувається зовні, хоч знаходитись там було небезпечно для її життя. Жертовність її кохання полягала саме в цьому служінні, допомозі, піклуванні. На мою думку, лицар оцінив відданість дівчини, адже пізніше став на її захист у битві з Бріаном де Буаґільбером, хоч був поранений. Також у кінці роману сказано, що "…ризиковано було б допитуватися, чи не спадала йому на думку згадка про красу і великодушність Ребекки набагато частіше, ніж це могло сподобатися вродливій спадкоємиці Альфреда".