Гетьман змальований на початку й наприкінці твору вже літньою людиною. Він супроводжує Карла XII після поразки шведів під Полтавою 1709 р. У перших розділах поеми Мазепа зображений, як "дуб-титан", Карл ХІІ говорить, що гетьман вміє "летіти вітром навмання". Незважаючи на втому, Мазепа "…обійняв свого коня За шию, наче той рідня", підкинув йому листя. Король шанує Мазепу за те, що той не кидає слова на вітер, більше робить, аніж говорить. З розповіді гетьмана ми дізнаємося, що в молодості він був "вродливий красень", "З чоловіків ніхто красою Не міг би зміритись зо мною. Я мав і молодість, і міць, Рум'янець повний серед лиць І шкіру ніжну, молоду…". Хоч Мазепа змінюється зовнішньо під тягарем прожитих років, він зберігає мужність, силу, шляхетність. І в молодості, і в похилому віці Мазепа цінує власну гідність і незалежність, зберігає в серці образ Терези: "Я так любив її тоді, Я так люблю її тепер…".